7. Спільне бачення бажаного майбутнього
7. Спільне бачення бажаного майбутнього
7. Спільне бачення бажаного майбутнього

7. Спільне бачення бажаного майбутнього

7.1. Ключові проблеми, сумніви, відкриті питання

На першій живій сесії, після визначення сценарного простору та проведення його аналізу, експерти обговорили ключові проблемні питання, які виникли у процесі роботи та вплинули на результат. Головною перешкодою для формування візії розвитку екосистеми віртуальних активів була відсутність спільного знаменника щодо елементів тієї картини, яку ми хочемо бачити. Серед названих трендів було чимало таких, які діють у протилежних напрямках. У різних експертів це формує різне розуміння фонової диспозиції, з якої треба формувати картинку бажаного майбутнього. Поки модератор прямо не запитав по кожному пункту, по багатьох із них не було згоди.

Ми хочемо сильної держави? І так, і ні. Ми хочемо ефективної держави, яка в певних випадках передбачає сильну державу. Ми хочемо інвестицій, але не впевнені в тому, що хочемо глобалізації, без якої значний потік капіталовкладень практично неможливий. Ми хочемо токенізації, детінізації, справедливого арбітражу. Але ми не завжди хочемо контролю над особистістю й, можливо, підсвідомо сприймаємо його як щось погане, хоча він має абсолютно чіткі переваги.

Ми хочемо більшої регуляції? Не зовсім. Нам потрібні якісні правила гри, а вони в багатьох випадках передбачають жорсткішу регуляцію. Таких тонів і напівтонів у бажаній картині світу доволі багато, без їх узгодження неможливо виробити спільну візію екосистеми віртуальних активів. Люцій Анней Сенека сказав, що коли корабель не знає, в який порт прямує, ніякий вітер не буде попутним. Тому одним із основних завдань наступних етапів форсайту стало узгодження позицій. Отже, потрібно визначитися з тим, чого ми хочемо від екосистеми віртуальних активів у майбутньому.

Роман Гартінгер, начальник відділу інноваційних проектів, Національний банк України
Держава має знайти регуляторний баланс: з одного боку, ідентифікувати, оцінити та врегулювати ризики, які створюють віртуальні активи (передусім для монетарної та фінансової стабільності, захисту прав споживачів, сфери AML тощо), з іншого — не зарегулювати цю галузь настільки, щоб ринок пішов у «тінь».

Нижче коротко підсумовані основні аспекти дискусії.

👉

Важливе зауваження. Hижченаведений текст відображає не точку зору ініціаторів, замовників чи модераторів, а узагальнені точки зору певних категорій учасників форсайту.

У процесі обговорення дуже багато разів каменем спотикання ставала держава та її роль у траєкторії розвитку віртуальних активів. Наскільки великим буде конфлікт інтересів між бізнесом та державою на цій траєкторії? Наскільки компетентними є органи влади в галузевих питаннях, чи не буде цей чинник перешкоджати розвитку галузі? Наскільки великою є суб’єктність держави Україна, чи достатньо її для того, аби грати свою партію у глобальному процесі розвитку новітніх технологій, зокрема екосистеми віртуальних активів? Наскільки взагалі наша держава готова до впровадження новітніх технологій та стимулювання їхнього розвитку? З одного боку, слабкість держави може призвести до того, що нам забракне ресурсів, щоб власноручно формувати вигідне для нас майбутнє, тож доведеться плисти за течією уже сформованих кимось тенденцій. З іншого боку, дотепер саме слабкість держави була чинником бурхливого розвитку віртуальних активів в Україні. Якою повинна бути оптимальна роль держави, щоб галузь віртуальних активів стала перлиною економіки нашої країни?

Чому Україна знаходиться серед світових лідерів за обсягом обігу криптовалют? Бо в нас перманентно висока частка тіньової економіки. Чомусь усі сприймають Україну як чорну діру, в якій процвітають контрабанда, обіг «чорного кешу» тощо. І коли в певний момент тут почали «закручувати гайки» у процесі проведення реформ у банківській системі, ті, хто працює в тіні, зрозуміли, що виводити гроші за кордон легше через гаманець у криптовалюті, ніж через банки чи валізи з грошима (однак, зрозуміло, це не єдиний фактор розвитку ринку віртуальних активів; принаймні ще двома потужними факторами є слабкий фондовий ринок та сильні команди розробників). Тому на сьогодні тіньова економіка створює сприятливе підґрунтя для розвитку екосистеми віртуальних активів. Водночас цікавий факт полягає в тому, що в кожному розглянутому експертами сценарії стабільно зростає тіньова економіка. Таким чином, за логікою нинішнього стану речей обіг віртуальних активів в Україні повинен зростати сам собою. Утім, усі ми бажаємо детінізації та переходу до прозорої роботи економіки. Тому тут виникає ключове питання: як вийти на детінізацію економіки, не втративши лідерства на ринках криптовалют та й взагалі динаміки розвитку екосистеми віртуальних активів? Можливо, розробляючи стратегію, потрібно думати над тим, як зменшити частку тіньової економіки та стати показовим прикладом для всього світу? Індикатором цього стала би впізнаваність наших продуктових компаній на світовому ринку.

Чи не переоцінюємо ми суб’єктність України? Якщо так, то певні тенденції ми можемо прийняти або вони самі нас доженуть. Якщо ми не є суб’єктом, то за рівнем розвитку спокійно знаходитимемося у другій сотні країн. Тільки коли ми станемо суб’єктом, то зможемо створити в себе кращі умови для розвитку, ніж ті, які інші суб’єкти дозволяють мати третім країнам. І знову повертаємося до ролі держави в розвитку екосистеми віртуальних активів...

Приблизно 150 років тому в парламенті Великобританії також обговорювали складне питання про інновацію, яка загрожувала економіці та міняла технологічний уклад, — появу автомобіля. У результаті парламент постановив, що перед кожним автомобілем повинна йти людина з червоним прапорцем, яка б усіх попереджала, що за нею рухається небезпечний транспортний засіб. Тому Великобританія дуже відстала в розвитку цього виду транспорту, і через 150 років після цього ми знаємо, яке місце у світовому автопромі вона займає. Просто інновації перейшли в інші країни, які були до них більш сприйнятливі. Хотілося б, щоб ті, хто впливатиме на розвиток віртуальних активів в Україні, не перетворили нас на другу Великобританію, і щоб ми брали приклад із США чи Німеччини в період розвитку автопрому чи інших країн, які зараз лідирують в інноваційному розвитку. Недоліки нашої держави, зокрема її інституційна слабкість, висока частка тіньової економіки, можуть стати перевагами в контексті розвитку екосистеми віртуальних активів. Бо якщо в Україні буде недостатньо регулювання, то до нас приїде більше людей, які розвиватимуть галузь, і в підсумку держава отримає від цього вищі переваги.

Парадокс у тому, що вплив держави на екосистему віртуальних активів може бути зворотним, тобто розвиток останньої змінюватиме на краще першу. Держава може бути одним із найкращих об’єктів для токенізації. Якщо в українців негативне ставлення до держави, а токенізація так чи інакше несе з собою підвищення прозорості та ефективності в обліку та інших напрямках, то токенізація держави може зробити її значно ефективнішою та вартою довіри. Тобто якщо ми переборемо стереотипи й зійдемося на думці, що держава — це не зло, а лише набір функцій, покращення роботи яких стане благом для всіх, то дійдемо висновку, що в інтересах України робити акцент саме на проєкції розвитку віртуальних активів на роботу державних органів.

Олександр Черних, адвокат, заступник Голови комітету з господарського права та процесу Національної асоціації адвокатів України
Через два роки, приблизно коли закінчиться пандемія або людство адаптується до неї, однозначно почнеться хвиля міграції, туризму, зміна локацій для бізнесу. Це все зумовить необхідність мультикультурної та космополітичної уніфікації: рейтинги за соціальними мережами, обмін податковими даними (класами та статусами).

Також учасники дискусії висловили кілька зауважень до отриманих сценаріїв майбутнього (див. розділ 4). Коли ми говоримо про те, що найбажаніший сценарій — це сценарій «Цифрова Венеція / Неофеодалізм», то не враховуємо одну просту річ. Як і в базовій версії, відомій з історії феодалізму, у такому сценарії будуть «феодали» та «кріпаки», тобто переможці й переможені. Перші матимуть доступ до максимальної кількості переваг і можливостей для розвитку, які виникнуть у результаті реалізації цього сценарію, а другі задовольнятимуться обмеженнями, встановленими породженою ним системою. Звідки ми знаємо, що ми опинимося в ролі «феодалів»? Відтак чи можна вважати такий сценарій повноцінно найбажанішим?

Розглянуті експертами сценарії можливого майбутнього логічно цілісні. Однак якщо на них глянути через призму історії, то ймовірність їх реалізації дещо деформується. Історія тяжіє до зваженої траєкторії розвитку, тобто будь-які жорсткі обмеження не зберігаються надовго, із часом їх скасовують. Цю тезу підтверджують чимало історичних прикладів. У першій половині ХХ століття в низці країн Європи та Америки діяли «сухі закони», які забороняли або суттєво обмежували виготовлення, зберігання, продаж, перевезення і споживання алкоголю. Але з часом стало зрозуміло, що цей інструмент неефективний, бо не досягає своє мети, і на сьогодні залишився єдиний, доволі поширений спосіб регулювання обігу алкоголю — ліцензування його виробників. Донедавна практично в усіх країнах існували чіткі заборони на виготовлення, зберігання, продаж і вживання наркотиків. Зараз вони поступово пом’якшуються, і ми стаємо свідками глобального руху за легалізацію канабісу. Років 25-30 тому у світі практично не було регулювання у сферах протидії відмиванню доходів (AML) та боротьби з тероризмом. Після 11 вересня 2001 року воно з’явилося й розвивається настільки стрімко, що зараз фінансовий моніторинг має величезні важелі контролю над особистістю. Паралельно з цим виникають біткоїн та інші віртуальні активи, які амортизують, підважують тренд на посилення фінансового моніторингу. Тобто коли якась тенденція занадто «закручує гайки», то у певний момент вона або зникає, або її урівноважує інша, що працює у протилежному напрямку. Можна сказати, що певні тренди розвиваються циклічно, що вносить корективи у наш сценарний простір. Хоча в рамці 10 років виявлені тренди збережуться, можливо, темп змін буде іншим, ніж ми очікуємо.

Також учасники першої живої зустрічі висловили низку зауважень до визначених трендів. Так, деякі важливі економічні та технологічні тренди не були взяті до уваги. Наприклад, зв’язок 5G, масштабне «друкування» грошей у світі, аспекти поведінкової економіки (ірраціональність споживачів) тощо. Вони важливі, бо суттєво впливають на віртуальні активи.

У контексті розвитку є три сфери, що конфліктують: економіка, екологія та соціум. Уся дискусія протягом першої зустрічі велася навколо економіки. Один із найбільших конфліктів, проявлених уже сьогодні, — між економікою та екологією. Локдаун дещо збив його градус, але коли пандемія піде на спад, екологічні «гайки» закручуватимуть дедалі сильніше, а підтримка криптовалют суттєво посилює антропогенне навантаження на довкілля. Також під час першої живої зустрічі нічого не говорилося про освіту. Чи не буде неосвічене суспільство, образно кажучи, «палити біткоїни на центральній площі»? Або ж малоосвічені люди можуть втратити на операціях з віртуальними активами власні заощадження (особливо у сферах, де мало регуляції); отже, потрібно нарощувати цифрову обізнаність громадян щодо всіх ризиків та переваг віртуальних активів. Важливо при цьому зрозуміти, які тренди свідомість учасників форсайту витісняє, не приймає, а також взяти до уваги недостатню інклюзивність спільноти учасників: майже всі вони — молоді люди (здебільшого чоловіки) на піку своєї кар’єри, так чи інакше вже сьогодні дотичні до ринку віртуальних активів. Це створює певний перекіс у колективній позиції учасників.

З одного боку, головний варіативний тренд, а саме збільшення контролю над особистістю, дуже слабо пов’язаний із віртуальними активами. Тому стратегія, що моделює перехід між сценаріями, які ґрунтуються на цьому тренді, може повністю не охопити проблематики віртуальних активів. Тож потрібно більше фокусуватися на трендах у віртуальних активах, думати над тим, що ми можемо з цього мати. З іншого боку, контроль над особистістю — це контроль над фінансовими транзакціями, тому цей тренд про те, в яку сторону розвиватиметься ринок. Значить, ця тенденція може мати вагомий вплив на розвиток віртуальних активів, хоч і непрямий.

Контроль над особистістю можна інтерпретувати по-різному. Він повинен існувати, але має бути розумним, так, щоб не зупиняти прогресу. З іншого боку, українці 350 років жили без держави, тому вважають, що держава — це погано, що тіньова економіка — це насправді певною мірою хороше явище. Цей факт значно впливає на рівень контролю над особистістю, інтенсивність запроваджуваних регуляцій, їх виконання, а в підсумку — на розвиток будь-якої економічної екосистеми, не лише віртуальних активів. Нам треба визначитися, чи ми хочемо продовжувати жити з таким ментальним фоном, чи ми з нього будемо виходити. Є чимало досліджень, які показують, що саме ті правила життя, стереотипи й поведінкові механізми, які дозволяли нам вижити протягом останніх 350 років, тепер заважають Україні розвиватися й рухатися далі.

Щодо другого головного тренду теж є сумніви. Якщо токенізація активів — це технологічний тренд на використання альтернативної інфраструктури для обліку права власності, то це інваріантний тренд, який триватиме незалежно від дій суб’єктів. Цей тренд визначили у групі «Економіка України», і там він мав ознаки варіативного, бо немає повної певності, що в Україні токенізація набере максимально можливого розвитку, адже це залежить від рішень конкретних стейкхолдерів. Однак у глобальному вимірі він радше інваріантний, ніж варіативний. У світі триває об’єктивний процес формування нового, шостого технологічного устрою. Серед його складових віртуальні активи, цифрові гроші — це невелика частина цифрової економіки, яка стрімко розвивається незалежно від управлінських дій будь-яких сторін. Тому розвиток токенізації як елемента цифрової економіки у світі відбуватиметься за будь-яких обставин.

Обговорення стосувалося в основному віртуальних активів у цілому. Мабуть, більше уваги варто приділити природі самих віртуальних активів, відмінностям між ними. Існує великий перелік класів віртуальних активів, кожен із яких потребує своїх умов для розвитку. Цьому теж потрібно приділяти належну увагу.

Один із головних висновків, отриманих у процесі обговорення: не можна говорити про розвиток віртуальних активів у відриві від розвитку всієї економіки. Токени та низка інших віртуальних активів існують у тісному зв’язку з реальними активами, наприклад, акціями, правами власності тощо. Не можна розглядати перспективи розвитку перших без аналізу перспектив розвитку реальних активів, які за ними стоять. Звідси випливає, що ринок віртуальних активів залежить від загального бізнес-клімату, який визначає динаміку розвитку всієї економіки. Тобто, говорячи про розвиток екосистеми віртуальних активів, ми повинні приділяти увагу не лише специфічним питанням, пов’язаним із нею, але й загальним проблемам розвитку країни, зокрема верховенству права, якості судоустрою, ефективності оподаткування тощо. Чи будуть привабливими віртуальні активи в Україні, залежить від того, чи будуть привабливими українські активи взагалі.

Максим Глотов, старший юрист Baker McKenzie
Мені видається, що токенізація активів може бути частиною іншого фактору: «цифрової трансформації» компаній як відповідь на виклики Четвертої промислової революції. З однієї сторони, випуск токенів не є абсолютно новим явищем (наприклад, широко відомий приклад токенізації платіжних карт). З іншого боку, він може набути набагато ширшого вжитку в контексті масштабних трансформаційних процесів в компаніях (наприклад, запровадження технологій Big Data, IoT тощо).

Минулого року важливим трендом у віртуальних активах була децентралізація. А вона суперечить багатьом ознакам точки призначення, які обговорювали експерти, зокрема сильній державі, регуляції, арбітражу тощо. Тому буде дуже важко напрацювати механізми залучення інвестицій у галузь віртуальних активів, якщо не враховувати те, як розвивається ця галузь у світі.

Наостанок першої живої сесії було висловлено кілька цікавих думок із приводу того, як працювати далі. Щоб зробити щось хороше, нам завтра потрібно переграти себе сьогоднішніх. Тобто нам потрібно змінити правила гри, за якими ми всі звикли грати. Для цього треба подивитися на проблему з різних ролей і ще раз задуматися, чого ми не помітили.

Україна завжди була фронтіром, прикордонням. А прикордоння — це місце, де тестують моделі, що не працюють у центрі. Цим воно й багатіє. Складність моделей, які нам треба напрацювати, полягає в тому, що віртуальні активи — ультрановітня екосистема. Нам доведеться вирушити туди, де не ступала нога людини, й робити те, чого до нас ніхто не робив, щоб отримати результат, якого ми ніколи не мали. Утім, є в цьому один позитивний момент. Увесь ринок віртуальних активів дуже далекий від насичення та зрілості, він розвивається в усіх країнах паралельно. Це означає, що в України є шанс не наздоганяти, а бути попереду багатьох. У нас є всі передумови зробити таке законодавство, яке не просто буде конкурентоспроможним (це програма-мінімум), а стане одним із лідерів у цьому глобальному ринку, що розвивається.

За підсумками форсайту, зазначали учасники, хотілося б вийти на проривні рішення, “quick wins”, які дозволять розвиватися не лише в наступні 10 років, а також у найближчі рік-два. Їх напрацювання не тільки дозволить заробляти, а і сформує довіру до того, що відбувається, бо якщо ми генеруємо швидкі перемоги — це означає, що за ними є достатні інфраструктура, ресурси тощо, щоб вони стали можливими. Тож ми маємо поєднати довгострокове й короткострокове мислення, тобто побудувати довіру та створити екосистему, яка генеруватиме “quick wins” кожні півроку.

Віктор Коломієць, підприємець
У будь-якому випадку вже є очевидними перші кроки. Це активна просвітницька діяльність на державному рівні та забезпечення відкритого доступу до освітніх програм із фінансової грамотності. Це те, що вже можна і треба робити від сьогодні. Цей процес може виявити велике коло охочих приєднатися до державної ініціативи. Вони можуть стати ядром спільноти, яка забезпечить активне просування віртуальних активів у повсякденне життя українців. Крім того, серед них точно є і будуть спеціалісти, здатні стати командами R&D як для вітчизняних проектів, так і для великих міжнародних корпорацій. Що теж вигідно як державі, так і кожному її громадянину.

7.2. Основна суперечність та позиції учасників

Завдяки організації роботи над форсайтом у кілька етапів учасникам вдалося узгодити позиції по більшості елементів бачення майбутнього. Однак деякі суперечності залишилися. Вони стосувалися візії розвитку держав та глобалізації й були чітко сформульовані за результатами онлайн-опитування. Їх можна стисло описати так:

  • Посилення глобалізації породжує нові спільноти та бізнес-моделі, створює попит на нові технологічні та фінансові інструменти.
  • Держави намагаються це контролювати під гаслом безпеки, обмежуючи свободу (за згоди більшості).
  • Меншості намагаються вийти з-під контролю та забезпечити своє існування поза нормами.
  • Держави намагаються взяти це під контроль чи оголосити поза законом.
image

У цих суперечностях простежується основна ціннісна розтяжка по осі «Безпека-Свобода». Розвиток, розмір, швидкість, можливості — усі ці атрибути екосистеми віртуальних активів прямо пропорційні до ступеня свободи, який матимуть її учасники. Ризики, втрати, кризи, глибина падіння — ці властивості галузі обернено пропорційні до ступеня безпеки середовища, в якому працюватимуть її учасники. Точка на осі між полюсами, абсолютною свободою та абсолютною безпекою, в якій усвідомлює себе кожен з учасників / учасниць форсайту, визначає його / її візію майбутнього. Різні бачення означають різні шляхи руху до мети. Щоб уникнути такого різнобою, потрібно було опрацювати основну ціннісну розтяжку. Залежно від результатів цієї роботи форсайт міг мати три варіанти завершення:

  • Знаходження точки об’єднання за рахунок додавання додаткового виміру, де базова суперечність втрачає силу.
  • Знаходження точки компромісу поміж двома полярностями.
  • У випадку неможливості досягнення згоди — фіксація засад сторін та детальна формалізація позицій для подальшої роботи.

При кожному з цих варіантів можна було сформувати більш чи менш складне колективне бачення майбутнього та продовжити роботу над досягненням цілей форсайту. Однак що менша поляризація позицій збереглася б на виході з дослідження, то легше було б реалізовувати візію.

Формулюючи своє бачення майбутнього, одні учасники акцентували увагу на óбразах, в яких домінує нічим і ніким не обмежений розвиток екосистеми віртуальних активів, інші — на чіткій регламентації та регулюванні галузі. Збереження такої амбівалентності в баченні значно ускладнило б досягнення цілей форсайту. Тому основну ціннісну розтяжку потрібно було глибоко опрацювати на предмет пошуку балансу в парі полярних цінностей «Безпека- Свобода». Для цього було використано метод просторового визначення позицій між двома полярностями з їх обґрунтуванням учасниками. Усі присутні на другій живій сесії розташувалися на уявному відрізку [-1;1] або [«Безпека»;«Свобода»] та висловлювали аргументи на користь свого вибору конкретної точки на відрізку, намагаючись знайти спільне у своїх позиціях.

Для зручності розуміння суті основної ціннісної розтяжки до її полюсів було підібрано низку синонімів та образів. «Свободу» слід розуміти як дерегуляцію, ризик, гру за своїми правилами, спосіб життя на Карибських островах в епоху джентльменів удачі; «Безпеку» — як регуляцію, захищеність, гру за чужими правилами, спосіб життя в сучасному Нью-Йорку.

Далі наведено аргументи учасників з коментарями, спрямованими на зближення позицій.

👉

Важливе зауваження. Hижченаведений текст відображає не точку зору ініціаторів, замовників чи модераторів, а узагальнені точки зору певних категорій учасників форсайту.

Коли жабу кинути в каструлю з кип’ятком, то вона звідти вистрибне й залишиться живою, а коли її покласти в каструлю з холодною водою і закип’ятити, то вона загине. Щось подібне зараз відбувається зі свободою. У плані регуляції людство дуже довго «закручувало гайки», тому ми втратили частину свобод, які в нас були від початку, але не відчуваємо цієї втрати, бо це відбувалося поступово. Тож тепер ми повинні переходити більше в сторону свободи, щоб компенсувати пройдений людством історичний шлях. Зростання регуляції завжди відбувається або через виникнення нових викликів, на які добротна держава повинна відповідати, або як новий спосіб зловживання владою. Чи здатне людство відповідати на нові виклики без збільшення регуляції? Чи здатна Українська держава, ухвалюючи нову регуляцію, відповідати на виклики, а не зловживати владою?

Ми говоримо про роль держави в забезпеченні свободи та безпеки. Але якщо піднятися над цією дилемою, то держава як інституція існує для того, щоби встановити баланс між інтересами сильних, які можуть себе захистити, і слабких, які потребують захисту. Тому, що б не робила держава, вона не повинна порушувати цей базовий принцип. Натомість на практиці в багатьох випадках, збільшуючи регулювання, держава підсилює сильних, а це неприпустимо. Тому страхи, які змушують нас тяжіти до вектору безпеки, можуть бути штучними та перебільшеними. Коли ми говоримо про небезпеку, то ніколи не звертаємо уваги на загрози, які створює сама регуляція. А це те, на що також слід звертати увагу для досягнення балансу. У багатьох випадках на практиці регуляція, прийнята державою Україна, далека від найкращих світових зразків на всіх ланках ланцюга від Верховної Ради до кінцевого підприємства, діяльність якого регулюється. Одних українців це штовхає до полюсу «Свобода» від такої держави, а інших — до полюсу «Безпека» від такої держави. І учасники форсайту не виняток. Така собі громадянська (на противагу професійній) деформація. З одного боку, з цим треба рахуватися: така реакція доволі адекватна, бо в багатьох випадках держава в Україні є окремою потужною ринковою силою, таким собі слоном у посудній лавці, що постійно деформує ринок. З іншого боку, а який вихід із цієї ситуації? Можна винаходити велосипед, тобто механізми, які дозволять відповідати на виклики без ухвалення необхідної регуляції й без залучення держави зайвий раз. У глобальному контексті це було б справжнє ноу-хау, свій унікальний шлях суспільного розвитку. А можна спробувати «відремонтувати» державу й винести її за дужки ринку. Який шлях оптимальний?

Андрій Хаврюченко, учасник форсайту, Toxic Ancap
Оскільки люди будуть дедалі більше переходити до взаємодії через віртуальні активи, держчиновникам не залишається інших варіантів, ніж посилювати пропагандистський FUD (страх, непевність, сумніви) аж до повної криміналізації. Тією мірою, якою людей будуть все більше й більше оббирати держчиновники, останні будуть пропонувати щоразу привабливіші картинки «ворогів, які не дають нам жити»: у продовження традиції звинувачення куркулів, шпигунів, партапарату, бізнесменів, світових залаштунків, закордонного агресора, людей, що відмовляються носити ритуальні намордники, антиваксерів.

Ми повинні обговорювати подальші кроки з урахуванням конкретної реальності, в якій живемо. На жаль, найбільш імовірно, що в найближчі 10 років ми житимемо у країні з не дуже якісною юрисдикцією. Тому є дуже високий ризик, що турбота про безпеку перетвориться на профанацію. Саме це сталося на фондовому ринку. На ньому існує гасло про захист прав інвесторів, але власне захисту немає. Є регуляція, маса обмежень, але немає ні свободи, ні захисту. Тому в наших реаліях, щоб звести до мінімуму ризик профанації, треба прямувати в бік свободи. Будь-яка безпека створює ризик не тільки перетворитися на профанацію, але й уповільнити розвиток системи. З огляду на це, галузь віртуальних активів ризикує перетворитися на величезну невдачу на кшталт фондового ринку України, який є одним із найгірших у світі. Тому потрібно ввести третій вимір — швидкість розвитку галузі. Якщо вона буде високою, то буде можливість швидко робити помилки та швидко їх виправляти. Ми все одно наступатимемо на ті граблі, на які маємо наступити, однак при високій швидкості ми швидко виправлятимемо помилки та продовжуватимемо розвиватися далі. Ще один приклад невдалої регуляції у виконанні Української держави. Чи означає це, що потрібно відмовитися від регуляції, щоб укотре не наступити на одні й ті ж граблі?

Такі поняття як безпека та захищеність — це певна ілюзія. Як, показує досвід, існування правил стосовно безпеки абсолютно не гарантує відсутність явищ, від яких нас намагається захистити держава. Справедливе та практичне твердження. Але якщо ми поглянемо на 10 років уперед, то чи побачимо, що воно справджуватиметься й тоді? Чи хотіли б ми цього?

Жодна регуляція ніколи не рятувала від бульбашок на фінансових ринках. Всі бульбашки відбулися за правилами й відповідно до закону. Напрошується аналогія зі страховкою. Кожен може відмовитися від частини доходу (читай: свободи), щоб застрахувати майно, доходи, діяльність тощо, тобто отримати більше безпеки. Але жодна страховка не змусить тих, хто шукає пригод, стати спокійнішими та менш ризикованими. Утім, багатьох вона таки рятує.

Нам усім потрібно собі заборонити комусь щось забороняти. Ніколи жодна заборона не стимулювала дотримуватися правил, а зазвичай була стимулом обійти правила. У цьому твердженні сконцентрована вся суть історичного досвіду правоохоронної системи України останніх ста років. Мабуть, якщо взяти громадянина однієї з багатьох розвинених країн, то в нього це твердження зумовить значно менш резонансну реакцію, ніж у більшості українців, зокрема учасників форсайту.

Свобода неможлива без безпеки, без правил, яких усі дотримуються. Без безпеки не буде свободи, а та, своєю чергою, дозволяє заробити гроші, щоб купувати безпеку. На практиці максимально можлива свобода — це п’янка примара, яка триває недовго та зникає, як тільки сильніший вирішить вільно (!) скористатися своїм правом сильного. Переважна більшість тих, хто хоча б раз втрачав вагому частину свобод, у підсумку погодиться добровільно відмовитися від певної частини свободи в обмін на безпеку.

Олександр Глущенко, директор департаменту координації системи фінансового моніторингу, Державна служба фінансового моніторингу України
Варто серйозніше поставитися до можливого маніпулювання (соціальної інженерії) зі сторони глобальних інфлюенсерів. Приклад з твітами Ілона Маска — яскраве підтвердження того, що вони можуть суттєво впливати на ринок віртуальних активів.

Історія нас учить, що коли на фінансових бульбашках втрачають гроші люди, які можуть собі дозволити їх втратити, на кшталт Ілона Маска, — це не страшно. Але коли небагата людина продає квартиру, щоб купити один біткоїн, який після цього обвалюється, — це проблема. Так відбувалося завжди: у бульбашках 1920-х, 1980-х років чимало відносно небагатих людей 60 втрачали все, а декотрі закінчували життя самогубством. І частково внаслідок цих непоправних втрат з’явилася нинішня регуляція, що обмежує доступ до ризикових активів людям, які не можуть собі цього дозволити. Те саме стосується боротьби з відмиванням грошей: коли криптогаманцем користується програміст, який отримує зарплату віртуальними активами, — це нормально. Але коли величезні суми в біткоїнах декларують чиновники, які отримали їх у нелегальний спосіб, — це ненормально. Тому фактор безпеки в розвитку галузі віртуальних активів вкрай важливий. Якщо перефразувати відомий вислів Томаса Карлайла, то острівки максимальної свободи створюються добросовісними романтиками, але водночас, немов магнітом, притягують запеклих покидьків. І тільки питання часу, коли на цьому острівку порушиться баланс між першими та другими. Тоді ті, хто хотів максимальної свободи, будуть неприємно вражені її плодами.

Сьогодні проблема галузі віртуальних активів полягає в тому, що немає регуляції. Існує вільне поле, куди заходить найсильніший. І якщо ми відстоюємо відсутність контролю з боку держави, то ми захищаємо не «криптанів» та «айтішників», а всіх політиків, які задекларували величезні суми у криптовалютах і використовують український народ для власного збагачення. У цьому контексті неможливо захищати інтереси простих українських громадян, бо для цього немає інструментів. Тому в цей конкретний момент важливіша регуляція як засіб для досягнення безпеки.

Анархія («an-archy») — це не відсутність правил, а відсутність тих, хто править. Саме так влаштований біткоїн. І безпека, і свобода передбачають набір правил гри. Питання в тому, хто є джерелом цього набору правил? Якщо інституційний агресор (ідеться здебільшого про державу), тобто той, хто втручається в добровільний обмін учасників ринку й намагається його поправити в необхідну йому сторону, то це неприйнятно. Якщо учасники ринку, що добровільно взаємодіють, то створені ними правила мають право на те, щоб стати загальноприйнятими. Біткоїн та технологія блокчейну — це геніальні інженерні рішення, загальновизнані та привабливі для багатьох. Принципи їх функціонування можуть наштовхнути на хороший прообраз балансу в парі полярних цінностей «Безпека-Свобода». Гра за правилами, повна свобода в рамках правил, а головне — неухильне дотримання правил. Щось іще?

Максимальна свобода — це максимальний стрес, бо постійно доводиться працювати в умовах підвищених ризиків і невизначеності майбутнього. Існувати в такому середовищі протягом тривалого часу вкрай важко. Тому потрібен баланс. Можливо, якщо такий баланс вдасться віднайти, то в галузь віртуальних активів значно швидше прийдуть великі гроші, які люблять великий спокій. У такому разі Україна може стати тим каналом, через який вони заходитимуть у ринок, з усіма позитивними наслідками для екосистеми та економіки в цілому.

У природі крайності та ексцеси не живуть. Вони можуть задати напрямок руху, але не сформувати його. Тому потрібен баланс між безпекою та свободою. І той баланс, який досягнутий у скандинавських країнах і який не може порушити жодна політична сила, — хороший приклад того, що ми можемо зробити.

Повинна існувати свобода вибору. Щоб кожен міг вибрати безпеку, наприклад рахунок у швейцарському банку, або свободу, наприклад біткоїн. Регуляція повинна виникати там, де на неї є попит. Будь-який ринок виникає як абсолютна свобода, яка з часом починає створювати попит на регуляцію. Якщо регуляція виникатиме з попиту та закріплятиме ті відносини, які склалися у природний спосіб, то вона буде адекватною. А якщо регуляція формуватиметься заради безпеки та методом заборон, то вона не може бути адекватною. Кожен ринок створює попит на регуляцію в певний момент у часі, тому що на певному етапі свого життєвого циклу акумулює критичну кількість помилок розвитку, спірних ситуацій та реалізованих ризиків. Але і при досягненні ринком певного масштабу й розміру також виникає попит на регуляцію, бо в гру включаються важковаговики, які прагнуть грати за своїми правилами й мають ресурси викривляти ринок у необхідному їм напрямку. Тому свобода, яка була чинником бурхливого розвитку на ранніх етапах життєвого циклу кожного ринку, може стати чинником підвищених ризиків та перешкодою для розвитку на пізніших етапах. Можливо, ринок віртуальних активів в Україні зараз дуже близький до цього переходу.

Свобода — це усвідомлений вибір. І свободу усвідомленого вибору ніхто не повинен обмежувати з міркувань безпеки та захищеності.

Не потрібно ставити знак еквівалентності між наявністю правил та державою. Там, де немає держави, правила встановлює свідома, самоорганізована спільнота. Правила, встановлені свідомою, самоорганізованою, компетентною спільнотою — це, мабуть, те, з чого повинно починатися будь-яке регулювання. Інша річ, що на певному етапі спільноті може забракнути ресурсів для забезпечення дотримання цих правил усіма учасниками ринку. Тоді є сенс підключати до регулювання державу.

Ніхто не говорить про відсутність правил. Правила повинні народжуватися шляхом прозорого діалогу з рівними позиціями сторін, які в ньому беруть участь. Держава повинна фіксувати, а не диктувати волю.

У 2015 році НБУ визнав криптовалюти гібридними грошима, у результаті чого правоохоронні органи почали дуже жорстко переслідувати майнерів. У підсумку Україна, яка на той момент була серед 3-5 найбільш просунутих країн за розвитком віртуальних активів, до 2017 року опустилася на 15 місце. Через відсутність необхідного регулювання та правового поля ціла галузь втратила в темпах розвитку. Тобто потрібне правове поле, яке не заважає бізнесові. Це яскравий приклад того, наскільки важлива свобода на ранніх етапах розвитку ринку й наскільки важлива адекватність при ухваленні регулювання.

Наявність стовідсоткової безпеки передбачає абсолютну владу. Чи хочемо ми абсолютної влади?

Ринок криптовалют існував без регуляції 7-8 років. За цей час він себе дуже добре відрегулював — це властивість будь-якого ринку. І тепер ми можемо спостерігати, як поступово знижується частка транзакцій, пов’язаних зі злочинною діяльністю. Це відбулося до того, як з’явилося якесь зрозуміле регулювання. Тому ринкова спільнота повинна виробити оптимальну регуляцію та запропонувати її державі для затвердження.

Із якими би благими намірами не починали державники робити щось класне й необхідне, але рано чи пізно люди зміняться й усе це перетвориться в переслідування, як було з майнерами. З іншого боку, абсолютний хаос — це рента сили, при якій у підсумку виграють люди, що мають доступ до інформації та ресурсів. Тому обидві крайності деструктивні, потрібно шукати компроміс. Один із варіантів — підвищення прозорості. Наприклад, двадцять років тому люди боялися заходити в соціальні мережі, але зараз це вже елемент стратегії виживання. І дуже багато соціальних речей робляться не тому, що їх дозволила чи заборонила держава, а тому, що це прозоро, частина суспільної тенденції. Така українська практика: велика частина добротних регулятивних актів пишеться із припущенням, що держава буде добросовісно регулювати певні процеси, без жодних запобіжників проти зловживання владою. Натомість значна кількість неякісного регулювання містить надмірну кількість заборон у совковому стилі, які стають каральним інструментом у руках тих, хто не гребує зловживати владою. Тому справді якісне регулювання повинно містити запобіжники від надмірного обмеження свободи. Прозорість — це той принцип, запровадження якого в регулюванні сприяє зростанню його якості в цьому напрямі.

Свобода розбещує, абсолютна свобода розбещує абсолютно. Свобода завжди обмежується відповідальністю. Якби всі вміли користуватися свободою відповідально, то, можливо, ми б отримали суспільство, для якого Карл Маркс будував свої економічні логічні конструкції. Але оскільки на практиці не всі вміють користуватися свободою відповідально, то логічні конструкції, що випливають із подібних аксіом, у реальності часто зазнають краху. Тут з’являється простір для безпеки, регулювання та захисту держави. Інша річ, як його оптимально організувати.

Що означає жити за чужими правилами? На сьогодні FATF опублікував шосту чернетку нових рекомендацій для спільноти, що діє у сфері обігу віртуальних активів, і звернувся до всіх учасників приватного сектору, всіх асоціативних структур з усіх країн світу, щоб вони давали свої відгуки, зауваження та пропозиції. Хіба це життя по чужих правилах? Чи ми просто повинні проявляти активнішу позицію, щоби внести своє у спільне?

Ситуація дещо нагадує появу автомобіля та написання правил дорожнього руху. Якби автівки їздили без правил, то це б зумовило величезну кількість жертв. Щоби звести їх кількість до мінімуму, людство придумало правила дорожнього руху, вимоги до виробників, будівництва інфраструктури тощо. І всі ці правила досі вдосконалюються, що супроводжує розвиток галузі та призводить до прогресу. Рано чи пізно кожен новий ринок у процесі свого розвитку постає перед необхідністю регуляції. Завдання-максимум для регулятора — виписати регуляторні акти таким чином, щоб вони не втратили актуальність через кілька років унаслідок того, що ринок пішов далеко вперед. Такий далекоглядний підхід завжди передбачатиме закладання певного рівня свободи в регулювання, щоб розвиток галузі не був штучно обмеженим, як у випадку з регулюванням автомобільної галузі у Великобританії на зорі її становлення.

У даному випадку неправильно протиставляти безпеку та свободу. Бо якщо ми встановлюємо правила, то вони дають і певний рівень свободи, й інструменти для зменшення ризиків. Тому, можливо, коректніше протиставляти державу й ринок. Але тоді ми перейдемо в економічну теорію й дискусію про те, хто правий: Адам Сміт чи Джон Мейнард Кейнс. Сміт справедливо говорив про невидиму руку ринку тоді, коли тривала перша промислова революція і все було відносно непогано. А Кейнс мав рацію, говоривши, що держава повинна витягувати всіх за чуприну, але це було тоді, коли все було погано, у період Великої Депресії.

Не можна говорити про вибір між безпекою та свободою без контексту. Яку функцію ми максимізуємо? Якщо наше завдання — виростити безмежний ринок, то слід забезпечувати максимальну свободу без найменшого залучення держави. Якщо ж завдання — виростити цивілізований ринок, то без участі держави побудувати його буде доволі важко.

Окрім учасників форсайту, в Україні є ще близько 40 млн громадян. Якщо дати їм повну свободу, то ми отримаємо ще багато «банкопадів», «МММ» та інших негативних явищ. Люди, які не налаштовані на розуміння віртуальних активів, втратять. А вони виробляють той продукт, який ми споживаємо, — печуть хліб, возять нас на таксі, виробляють електроенергію тощо.

Свобода цінніша в хороші часи, а безпека — в погані. Час, історичний момент — це одна з умов, яка робить вибір між свободою та безпекою умовним, залежним від параметрів соціально-економічної системи. Було б добре виокремити всі можливі параметри, від яких залежить цей вибір, і зрозуміти, які їх значення властиві Україні. Тоді можна було б підібрати той баланс між свободою та безпекою, який потрібний галузі віртуальних 64 активів у даний час у даному місці. З іншого боку, якщо поставити перед собою завдання досягти конкретного балансу між цими двома полюсами та щоб він водночас був оптимальним для розвитку екосистеми віртуальних активів, то наявність переліку вищезгаданих параметрів дозволяла б зрозуміти, що саме (значення яких параметрів) потрібно змінити в Україні для створення тепличних передумов для розвитку галузі за оптимальною траєкторією. У випадку з історичним моментом як параметром виникло б наступне питання: у нинішніх умовах поступового відновлення світової економіки після пандемії та її інтенсивної структурної перебудови екосистема віртуальних активів потребує більше свободи чи більше безпеки?

Микола Довгий, засновник Cryptoalcoholics
Коронавірус показав, що значний відсоток населення жертвує свободою заради безпеки. Але історія вчить, що ті, хто жертвує свободою заради безпеки, в результаті не отримують ні того, ні іншого. Тому на противагу цьому розвивається тренд децентралізації довіри, виключаючи (в ідеалі) і людський фактор, і єдину точку відмови. Ну, а поки розвиваються перші два тренди, населення все менше володіє особистим майном і все більше обростає підписками на послуги.

Чому криптоспільнота ініціювала та активно влилася у процес розробки законодавства для регулювання віртуальних активів? Бо у спільноти сформувався певний перелік запитів до держави: чого ми очікуємо від неї для того, щоб реалізувати свої права. Держава повинна зафіксувати на законодавчому рівні права суб’єктів ринку, створити механізми реалізації та захисту цих прав. Реалізація прав полягає в тому, що ми як вільні громадяни можемо вільно продавати й купувати віртуальні активи, як і будь-які інші активи в рамках цивільного обігу, й отримувати на банківський рахунок гроші від продажу цих активів. Тобто повинна відбутися інтеграція фіатного й криптосвіту в інтересах криптоспільноти та економіки в цілому. Держава повинна створити механізми цієї інтеграції, регламентувати її роботу та створити гарантії захисту прав суб’єктів цього ринку. Приблизно такий механізм переведення молодого ринку в цивілізований формат.

Природність, прозорість, інтеграція, конкурентоздатність — ось чотири ключові принципи, які повинні лягти в основу регуляції екосистеми віртуальних активів.

  • Природність означає, що правила повинні логічно випливати з відносин, які вже склалися.
  • Прозорість передбачає ясність та недвозначність правил гри, а водночас готовність учасників галузі повністю переводити свою діяльність у цивілізовані рамки роботи й заробітку.
  • Інтеграція потрібна для того, щоб розширити ринки, залучити інвестиції, працювати на рівні з іншими юрисдикціями.
  • Конкурентоздатність означає бути кращими в усьому, в чому можливо, щоб забезпечити максимальний поштовх для розвитку галузі в Україні.

У процесі дискусії учасників другої живої зустрічі кристалізувалося кілька тверджень, точок дотику позицій, проти яких практично ніхто не заперечував:

  • Екосистема віртуальних активів потребує правил, які б задавали певний баланс між свободою та безпекою подалі від полюсів.
  • Правила для екосистеми мають бути вироблені учасниками екосистеми у процесі самоорганізації.
  • Існує довгий шлейф негативних прецедентів державного регулювання. Звідси випливає недовіра учасників екосистеми віртуальних активів до держави як до потенційного суб’єкта регуляції та спроби пошуку альтернативних рішень. Іншими словами, якби замість законодавчої, виконавчої та судової влади України регулювання галузі довірили б їх аналогам зі, скажімо, Швейцарії, то левова частка аргументів прихильників високого ступеня свободи втратила б актуальність. Якби державу можна було винести за дужки процесів розвитку галузі, то, мабуть, просторове розміщення учасників другої живої сесії на відрізку [«Безпека»;«Свобода»] змінилося б докорінно. Але державу неможливо винести за дужки. Це означає, що контроль з боку учасників екосистеми над державою як суб’єктом ухвалення та застосування регуляції стає надзвичайно важливим. Від нього залежить, чи не втратить актуальності спільне бачення майбутнього, напрацьоване форсайтом, чи буде реалістичним його досягнення, чи залишиться воно привабливою метою, яка об’єднує та мотивує учасників форсайту.

Виходячи з точок дотику, що проявилися між полярними позиціями у процесі обговорення, було запропоновано два комплексні підходи до пошуку балансу по осі «Безпека-Свобода».

  1. Еволюційний розвиток екосистеми. Система — це ми (учасники екосистеми віртуальних активів). Політики (регуляції) виробляються системою й фіксуються державою. Будь-який учасник системи має свободу дій та розвитку в межах політик. Зміна політик — справа учасників. Потрібно пам’ятати, як розвиваються еволюційні системи. Система, яка хоче жити, карає вільну дію одиниці, якщо та приводить до знищення системи або принаймні обмежує розвиток останньої. І водночас вона винагороджує свободою дій тих, хто забезпечує її подальший розвиток. Тому якщо ми приймаємо еволюційний розвиток системи як третій вимір, то дискусію про безпеку та свободу можна завершувати. У такому разі нам потрібно написати свої параметри еволюційного розвитку системи віртуальних активів. Держава буде лише частиною цієї системи. Спільнота виробить політики (правила, регуляції), держава їх зафіксує. Кожен учасник має свободу дій для розвитку в рамках, визначених політиками (регуляціями). Зміна політик (регуляцій) — це справа учасників. 66
  2. Смарт-держава. Замість однозначного вибору між безпекою/свободою (регуляцією/дерегуляцією, захищеністю/ризиком, грою за чужими/своїми правилами) пропонується умовний вибір залежно від додаткових параметрів. Регуляція потрібна, але така, що замість заборон створює можливості. При цьому вона забезпечує право вибору: хто хоче, може працювати на вільному ринку, а хто не хоче — на регульованому. Також регуляція повинна інтегрувати екосистему віртуальних активів у наявні регульовані ринки (фондовий, нерухомість тощо) та врегулювати проблемні питання на межі між двома ринками. Ключові чинники захищеності та мінімізації ризиків — забезпечення максимальної прозорості ринку та прозорі, зрозумілі гарантії й механізми дотримання свобод, забезпечувані державою чи спільнотою. Екосистема повинна приймати чужі правила в тому, що стосується інтеграції в зовнішнє середовище, але грати за своїми правилами при побудові механізмів самоорганізації. У такий спосіб можна відкалібрувати необхідний баланс між свободою та безпекою в кожній із граней функціонування екосистеми віртуальних активів.

7.3. Спільне бачення

Після першої живої сесії не вдалося кристалізувати спільного бачення майбутнього серед учасників форсайту. Тому під час онлайн консультацій експертів прямо запитали: якого майбутнього ви хочете для України? Для відповіді на це питання учасники поділилися на 5 груп. Кожна група сформувала свої тези бачення майбутнього. Деякі тези траплялися майже в усіх груп, тож їх можна вважати тим спільним, що існує між нашими особистими візіями галузі віртуальних активів. Далі йде перелік тез, починаючи від тих, які траплялися найчастіше.

image
  • Ми хочемо створення чітких, якісних правил гри. Це допоможе спрямувати розвиток галузі у правильне динамічне русло; вибудувати взаємодію між приватним сектором, органами центральної влади та правоохоронною системою; адекватно відповідати на виклики, що виникатимуть у майбутньому; повести галузь від нинішньої сірості та неформальності в бік більшої прозорості та зрозумілості. Якщо держава не створить таких правил гри, то галузь усе одно розвиватиметься, але за своїми правилами й у напрямку, який важко передбачити та ще важче обернути на користь України.
  • Ми хочемо помірного регулювання за принципом «світлофора», а не «даїшника з 90-х», а навіть максимально можливої дерегуляції. Потрібно звести до мінімуму ризик реалізації сценарію, в якому втручання держави лише зашкодить розвитку галузі. Держава має створювати сприятливі умови для залучення інвестицій у галузь, наприклад, податкові канікули, зниження вартості електроенергії для майнінгу тощо. Завдяки цьому Україна має стати одною з найпривабливіших юрисдикцій, із конкурентними податками, умовами для ведення бізнесу, запуску інновацій тощо. Фактично, намагаючись стимулювати розвиток галузі віртуальних активів, держава може 67 відпрацювати оптимальні моделі взаємодії з будь-яким бізнесом, запровадження яких у життя в підсумку трансформує всю економіку.
  • Ми хочемо якомога ширшого застосування новітніх технологій, пов’язаних із галуззю віртуальних активів (блокчейн тощо), їх інтегрування з іншими галузями економіки. Також ми прагнемо масового прийняття віртуальних активів та пов’язаних із ними продуктів у щоденне використання. Криптовалюта повинна стати щоденною практикою широких верств населення.
  • Ми хочемо зростання всієї розвиткової інфраструктури, якої потребує галузь віртуальних активів, зокрема регулювання, освіти, просвіти (наприклад, соціальна реклама та криптограмотність за аналогією із сучасною фінансовою грамотністю), умов для розробників та розвитку стартапів, венчурного капіталу тощо. Більш розвинена інфраструктура — більше можливостей для розвитку галузі.
  • Ми хочемо запровадження CBDC (а також токенізації цінних паперів, появи приватних грошей та інструментів паралельно та рівноправно з CBDC), тобто криптогривні, яка мобілізує внутрішній капітал населення, NFT як технології для регулювання авторських прав та обігу нематеріальних активів. Ми прагнемо розвитку фінансового ринку, зокрема його криптосегменту, який інтегрується у світову екосистему та зменшить монополію банків на фінансове посередництво.
  • Ми хочемо, щоб суспільство прийняло низку принципів і цінностей, які дозволять галузі розвиватися в конструктивному руслі. Йдеться про прозорість, децентралізацію, непорушність, взаємодію учасників без посередників, незмінність правил. Якщо вдасться це прийняти на суспільному рівні, то можна очікувати позитивних наслідків від розвитку галузі та широкого застосування блокчейну, зменшення кількості злочинів, пов’язаних із віртуальними активами. У цьому контексті ми вважаємо, що необхідно взаємодіяти з FATF, щоб Україна не перетворилася на криптовалютну «помийну яму».

Ці пункти вималювали доволі чітку картину й дозволили зрозуміти, в яких точках перетинається особисте бачення майбутнього більшості експертів. Таким чином з’явилися чіткі вектори розвитку екосистеми віртуальних активів.

Олексій Мушак, народний депутат України (2014-2019)
Історія з додатком «Дія» та іншими речами показала схильність та готовність українців переходити в цифру. Якщо реальні угоди через цифру буде визнавати ринок, то відбудеться швидкий перехід.

На другій живій зустрічі після опрацювання основної ціннісної розтяжки її учасники перейшли до роботи над дорожньою картою розвитку екосистеми віртуальних активів. У цьому процесі з’явилася ідея сформулювати візію розвитку галузі як набір конкретних результатів, подій, фактів, процесів, які повинні з’явитися в результаті реалізації дорожньої карти. Кілька учасників незалежно один від одного сформулювали власну версію переліку елементів спільного бачення, що випливає з усієї опрацьованої інформації. Результати вийшли дуже сумісними. Ось елементи спільного бачення майбутнього:

  • Україна — країна No1 у світі за рівнем інновацій у сфері віртуальних активів.
  • Україна входить до топ-3 країн світу за масштабом прийняття віртуальних активів.
  • Україна — криптогавань, визнана світом юрисдикція, що входить до топ-3 країн за легкістю ведення бізнесу в галузі віртуальних активів.
  • Топ-10 постачальників послуг з віртуальними активами мають зареєстровані офіси (представництва) в Україні.
  • Кожен громадянин України може мати криптогаманець (із кастодіаном), на якому є е- гривня, біткоїн, ефір і кілька українських токенів. Цим криптогаманцем можна розрахуватися в будь-якому магазині з комісіями, близькими до нуля.
  • Віртуальні активи доступні всім фізичним і юридичним особам. Операції з віртуальними активами просто проводити, їх оподаткування конкурентне.
  • Токенізація реальних активів набула широкого розповсюдження в Україні.
  • Запущено «Україна-токен» (пілотні проєкти щодо токенізації державних активів — родовищ природних ресурсів, об’єктів приватизації тощо).
  • В Україні напрацьована практика регуляторного арбітражу в галузі віртуальних активів.
  • Навчальний курс по віртуальних активах викладають в українських школах.
  • У вищих закладах освіти є відповідна магістерська програма, готують спеціалістів із технології блокчейн.
  • «Давос по блокчейну» проводять у Києві.

Ця картинка виглядає дуже амбітно, але тільки надзвичайно амбітні цілі об’єднують людей та спрямовують їхню енергію, особливо якщо це спільно розроблені цілі. Усі ці елементи спільного бачення чітко відображають принципи трансформації галузі віртуальних активів і цілої країни разом із нею, які були напрацьовані на попередніх етапах форсайту. Разом вони утворюють ту привабливу, яскраву картинку майбутнього, до якої прагнутимуть й над реалізацією якої працюватимуть усі учасники форсайту. Ця картинка — потужний мотиваційний та консолідаційний чинник для учасників екосистеми й усіх, хто вболіває за розвиток України.

Роман Кравченко, CEO 482.solutions
При побудові Стратегії-2030 необхідно перейти від поточного підходу «діджиталізація заради діджиталізації» та почати будувати концепцію розвитку національної економіки, що буде заснована на ключових галузях (критерій — потенціал зростання ВВП) реального сектору: видобувна та важка промисловість, енергетика (воднева енергетика, цифрова енергетична інфраструктура, розумні мережі, екосистема для електротранспорту тощо). Також на всіх рівнях економіки слід врахувати цілі сталого розвитку та управління ESG-факторами (екологічне, соціальне та корпоративне управління) як частину національної стратегії України, пов’язану з Green Deal.